Катніс Евердін більше не гравець. Вона — символ, який усі хочуть перетягнути на свій бік, наче це якась політична ковдра в холодну ніч громадянської війни. Після руйнування арени та краху звичного порядку вона опиняється в Окрузі 13 — місці, яке десятиліттями вдавало, що його не існує. Тут усе про дисципліну, контроль і війну, де навіть надія звучить як наказ. Повстання набирає обертів, і Катніс стає «Сойкою-Пересмішницею» — обличчям революції, яке має надихати маси. Проблема лише в тому, що ніхто не питає, чи вона взагалі хоче бути обличчям чогось, окрім власного виживання. Капітолій відповідає так, як уміє найкраще: страхом, пропагандою і руйнуванням. А Піта, повернутий у цю війну вже зламаним, стає ще одним фронтом, де правда і маніпуляція змішуються так, що розрізнити їх майже неможливо. Поки округи повстають, а міста падають одне за одним, Катніс поступово розуміє неприємну річ: у кожної революції є два вороги — той, проти кого вона почалася, і той, хто хоче її привласнити. І обидва здатні знищити майбутнє з однаковою ефективністю. Фінальна боротьба вже не про владу Капітолію. Вона про те, чи можна зламати систему, не створивши ще одну — з новими обличчями і старими звичками.