У Славі триває війна богів, але Яґа вже давно перестала бути просто учасницею — тепер вона стала тим, через кого ведуть гру. Вона зламана всередині, частина її душі вигоріла, залишивши після себе порожнечу і холодну байдужість. Світ більше не викликає в неї страху чи надії — лише втому. Вона ховається в Наві, серед тіней і печер, де навіть небезпека здається менш виснажливою, ніж життя без сенсу. І саме там її знаходить Воланд. Той, хто колись уже зрадив її, тепер повзає за нею у відчаї, просить, дарує, намагається повернути те, що сам зруйнував. Але кожен його крок лише сильніше підкреслює прірву між ними. Яґа не вірить більше ні словам, ні обіцянкам. І головне — не вірить у шанс на зцілення. Бо любов, як їй уже довели, це не сила, а слабкість, яка ламає остаточно. І цього разу вона вирішує: якщо в ній ще залишилось щось живе — вона краще знищить це сама, ніж дозволить комусь знову використати проти неї.