Він звик бути тінню, яка спостерігає і забирає життя. Світ для нього давно втратив сенс, залишивши лише інстинкти, полювання і порожнечу, яку нічим не заповнити. Аж поки він не зустрічає її — звичайну на перший погляд дівчину, яка чомусь не відвертається і не тікає. Її доброта вибиває його з рівноваги сильніше, ніж будь-яка слабкість чи опір. І з цього моменту вона стає не просто випадковою зустріччю, а фіксацією, одержимістю, центром його викривленого світу. Для неї він — небезпека, яку неможливо ігнорувати. Людина, від якої слід тікати без огляду. Але замість страху приходить щось інше — цікавість, потяг, бажання підійти ближче, навіть якщо це означає грати з вогнем. Між ними швидко стирається межа між мисливцем і здобиччю. І те, що починається як страх і інстинкт виживання, перетворюється на гру, де обидва свідомо підходять надто близько до межі, за якою вже немає повернення. Бо найнебезпечніше тут не те, що він може вбити її. А те, що вона зовсім не впевнена, чи хоче вижити, якщо це означає втратити його.