На тридцятому році життя принц Сіддгартха вперше в житті побачив мерця. Невже і зі мною станеться те саме, що сталося із цією людиною? — запитав він свого візника. — Я теж помру? Так, Ваша Величносте, — відповів той, — всі помирають. Навіть принци. Розвертай колісницю, — наказав вражений принц. — Вези-но мене додому. Так розпочався шлях становлення Будди. Для більшості людей смерть — незручна тема, якої краще уникати. Хоча це природна частина життя — те, що робить наш світ справжнім, а наші дні — значущими. Автор опирається на буддійське вчення про смерть, вмирання та бардо (проміжний стан), але не викладає його як жорстку релігію чи доктрину лише для «своїх». Він ділиться порадами, як-от: що сказати тому, хто помирає; як бути поруч, коли не знаєш, як діяти; якими практиками підтримати себе чи близьку людину. Книжка зацікавить не тільки буддистів, а й тих, хто коли-небудь втрачав, боїться втратити або просто хоче знайти емоційну рівновагу і жити глибшим та наповненішим життям. Бо жити значить вмирати. Якщо прийняти це твердження, життя стає усвідомленішим.