Щоденник берлінської журналістки, яка впродовж восьми тижнів весни 1945 року записувала своє виживання у розореному місті. Разом із сусідами вона перебувала без їжі, води й електрики, спостерігаючи колапс цивілізації. Текст поєднує гостру спостережливість, чорний гумор і непохитний здоровий глузд. Книга стала голосом тих, чиї історії часто залишаються невисловленими, і посідає почесне місце поряд із щоденниками Франк, Клемперера та Хачійя як унікальний пам'ятник Другої світової війни.