Перша поетична збірка режисерки Марисі Нікітюк. Вірші об'єднані почуттям катастрофи й апокаліпсису — пандемія, війна, голод і смерть врізаються в життя й змінюють той світ, який ми знали. Розтягнутий у часі апокаліпсис, розмальований абсурдом, приходить на тілах озлоблених поні, які шукають своїх вершників. Майже щоденникові поезії про російську агресію, пандемію, абсурдність часу — і про любов, яка врятує й знищить все одночасно.