Книга «Погана терапія. Чому діти не дорослішають» — це соціально-полемічний нонфікшн від американської журналістки-розслідувачки Абігайл Шрайєр. Авторка стверджує, що психічна стійкість сучасних підлітків перебуває під тиском. Культивована психотерапевтична культура, гадалося б, має володіти позитивним впливом на покоління. Реальність є іншою. В індустрії психічного здоров’я подекуди шириться й лікування здорових, а посилення вразливості стало трендом нової доби. Шрайєр переконана: річ не в «розпещеному поколінні», а сучасній психології. Саме вона не дає можливості самотужки впоратися з нормальними підлітковими проблемами, закликаючи йти в терапію. Що робити з таким станом речей? Про це та інше розкаже авторка нонфікшну. Рейтинг 3,97 на Goodreads із понад 14 тис. оцінок. Видання містить поради щодо виховання емоційно стійких і незалежних дітей, а також про те, як відрізняти короткочасні кризи від стійких серйозних симптомів. Дозволити мати нормальне дитинство: відпустити гіперопіку й надмірну стурбованість. Не заперечуючи важливості психології, нонфікшном «Погана терапія» Абігайл Шрайєр фіксує важливе усвідомлення: подеколи підлітки просто потребують більше впевненості й стійкості, чого можна досягнути з підтримкою близьких. Із сумом авторка відстежує парадокс гіперкомпенсації між поколіннями. Ті, хто виховувалися в авторитарному стилі, прагнуть не передати цей досвід своїм дітям. З найкращими намірами стурбовані батьки намагаються попередити навіть дріб’язкові погані ситуації. Наслідки піклування не відповідають очікуванням, адже емоційна крихкість тільки збільшується, і з кожним роком стає більше підлітків, нездатних до саморегулювання почуттів. Як батькам і дітям вийти з цього замкненого кола? Авторка має відповідь — слід навчитися відпускати ситуацію й давати новому поколінню шанс розв'язувати власні питання самотужки. Особливості терапії у підлітковому віці. Крізь репортажні історії та інтерв’ю журналістка підкреслює: діти схильні говорити дорослим те, що від них хочуть почути. Навіть якщо така позиція потребує самонавіювання у почуттях, вони зроблять це, адже відчувають, нібито таких дій від них очікує психолог чи терапевт. Ба більше, ще не сформованих особистостей легко звести на манівці навідними запитаннями й переконати у будь-чому. Через ці нюанси сучасна терапія перетворюється на небезпечний простір для тих, хто тільки вчиться розуміти власний стан, зростаючи й трансформуючись. Авторка вважає: більшість спеціалістів не враховує особливостей психології підлітків, що має погані наслідки: пацієнти починають оцінювати світ винятково крізь призму почуттів, вважаючи кожну емоцію точним і правдивим свідченням про реальність. Повернення до здорового глузду у вихованні. У навчанні покоління справлятись із власними проблемами самотужки лежить ключ до розв'язання проблем сучасної емоційної крихкості. Авторка стверджує: надлишкова концентрація на профілактиці психічних розладів чи інших складних явищ часто тільки погіршує ситуацію. Надмірна діагностика з розпливчастими формулюваннями опитувальників тільки підвищує число пацієнтів із розладами, однак не змінює їхнього стану — справжнього чи навіяного. Розмивання межі між адаптивними реакціями й клінічними станами також створює небезпечну ситуацію: найменший прояв тривоги чи збентеження сприймається симптомом, який потребує уваги. Також нонфікшн критикує анкети з оцінками несприятливого досвіду дитинства й підхід до виявлення травм. Радимо купити «Погана терапія. Чому діти не дорослішають» та ознайомитися з одним із поглядів на виховання.