Як змінилось би ваше життя, якби ви приймали себе повністю, без ярликів «добре» чи «погано»? Сорокарічний клінічний досвід і взаємодія з тисячами клієнтів допомогли Річарду Шварцу знайти відповідь на це питання. Шлях до гармонії та справжньої любові до себе полягає в розумінні різних частин нашого «Я» та вмінні регулювати їхню взаємодію. Розроблена автором психотерапія внутрішніх сімейних систем (Internal Family Systems, IFS) — науково доведена модель, що змінила світ психології і лише здобуває визнання в Україні. Вона пояснює природну множинність нашого розуму та внутрішній потенціал зцілення, який існує всередині кожної, навіть «зламаної життям» людини. Завдяки описаним у книжці методам читачі навчаться дбайливіше ставитися до свого болю, внутрішніх конфліктів і тривог. А психологи і психотерапевти знайдуть дієві інструменти, як працювати з різним досвідом клієнтів: від хронічної депресії до РХП, самоушкодження, насильства чи залежностей. Про автора. Річард Шварц — сімейний психотерапевт і науковець. Засновник моделі внутрішніх сімейних систем. Нині працює в Гарвардській медичній школі. Доктор Шварц видав низку книжок і понад 50 статей про IFS — метод психотерапії, яким користуються в усьому світі. Відгуки«Психотерапія за моделлю внутрішніх сімейних систем і усвідомлення, що всі частини себе цінні, стала великим здобутком для психотерапії травми. Це по-спражньому революційна концепція, що закладає підмурки для самоприйняття і самолідерства», — Бессел ван дер Колк, психіатр, автор книжки «Тіло веде лік»«Річард Шварц описує та майстерно ілюструє модель внутрішніх сімейних систем — чи не найбільш новаторський, інтуїтивний, зрозумілий і революційний метод психотерапії, який з’явився в цьому столітті», — Габор Мате, лікар, автор книжок про ментальне здоров’я. Цитати«Оскільки поклоніння силі волі в нас у крові, ми з раннього дитинства звикаємо соромити і кривдити непокірні частини. Боремося з ними, доки приборкаємо. Під впливом цього культурного імперативу котрась із частин стає командиром, а нерідко й тим прикрим внутрішнім критиком, якого ми з насолодою ненавидимо. Цей голос намагається нас соромити, ба навіть не приховує бажання позбутися тих наших частин, які йому здаються ганебними (скажімо, тих, що породжують неприємні думки про інших людей або не дають позбутися залежності від наркотичних речовин).»«Нерідко помічаємо: чим дужче намагаємося позбутись емоцій і думок, тим настирливішими вони стають. Річ у тім, що частини, як і люди, коли їх соромлять або виганяють, опираються. А якщо їх удається підкорити за допомогою каральної самодисципліни, нас починає мордувати суворий деспотичний внутрішній командир. Після цього ми, може, і дисципліновані, але не надто цікаві. А оскільки частини-вигнанки (схильні до зловживання, гніву, гіперсексуальності) неодмінно скористаються будь-якою миттю слабкості, щоб вирватися на волю і взяти гору, нам доводиться постійно остерігатися людей або ситуацій, які можуть їх спровокувати.»«Важливо пам’ятати: хай як ми змішуємось із частинами, справжнє «Я» залишається, воно ніколи не зникає. У давні часи, коли ставалося сонячне затемнення і зненацька темніло, бо місяць затуляв собою денне світило, люди впадали в паніку. Їм здавалося, що сонце зникло. Як і воно, справжнє «Я» може тимчасово сховатися, але ніколи не зникає. Коли місяць відходить або хмари розсіюються, сонце знову яскраво світить. Коли ж частини відмежовуються від справжнього «Я», воно знову починає випромінювати підтримку, а частини заспокоюються, відчувши присутність сильного внутрішнього лідера, який їх любить.»