У книзі «Мій прапор запісяв котик» авторка відтворює атмосферу свого дорослішання в маленькому смт на Луганщині. Це простір, де час наче остаточно заблукав між сірими радянськими буднями та злиденними 90-ми. Між цим куточком і сучасною реальністю виріс глухий ментальний мур. Вікном у світ для місцевих мешканців залишаються російські телепередачі та пожовклі шпальти «СПІД-Інфо», а суспільну свідомість, мов непохитні терикони, підпирають залізобетонні догми: «Бо так заведено», «Ти ж дівчинка», «Не висувайся, щоб не зурочили» та традиційне «Не жили заможно — немає чого й звикати».