Справжній вибух популярності наздогнав роман Ентоні Берджеса «Механічний апельсин» після того, як на екрани вийшла його культова кіноадаптація від режисера Стенлі Кубрика. Саме завдяки кінематографу книга миттєво перетворилася на світовий бестселер, що викликало в самого автора досить суперечливі почуття. З притаманною йому іронією Берджес згадував: «Роками ця праця залишалася в тіні, а тепер стала моєю візитівкою, і це відверто дратує. Я написав понад тридцять інших книг, але більшість людей знають мене лише за цією однією». Окремим феноменом роману є його унікальний підлітковий сленг «надсат» (nadsat), густо пересипаний спотвореними російськими словами. Літературознавці пов'язують такий мовний експеримент із атмосферою Холодної війни та тогочасною потужною радянською пропагандою, під впливом якої перебував тогочасний західний світ. Берджес, який під час подорожі до Ленінграда на власні очі спостерігав за радянськими стилягами, майстерно використав ці мовні елементи, щоб підкреслити відчуженість та бунтарський дух молоді майбутнього. Проте за ширмою жорстокості та футуристичного жаргону ховається глибока філософська притча. «Механічний апельсин» — це не просто історія про банду підлітків, а жорстке дослідження людської природи та свободи волі. Книга ставить перед читачем складне етичне питання: що краще — людина, яка свідомо обирає зло, чи істота, яку держава за допомогою психологічного насильства («лікування») позбавила вибору і штучно змусила чинити добро? Саме ця моральна дилема і перетворила роман на безсмертну класику антиутопії, яка залишається актуальною й сьогодні.