Толкін переосмислює давньоскандинавські легенди про героя Сіґурда й королеви Ґудрун у двох поемах, написаних алітеративним стилем. Перша розповідає про род Вольсунґів: від Зіґмунда до його сина-драконобійця Сіґурда, закоханого у валькірію Брюнгільд та чарівницю Ґудрун. Друга продовжує долю Ґудрун — жінки, якій судилося пережити смерть, зраду й жагу помсти. Скарб, проклятий драконом, тягне за собою невідворотне лихо для всіх, хто його торкається. Толкін заповняє древній сюжет похмурою атмосферою й глибокими запитаннями про долю, неминучість і прокляття, що переслідує покоління.