Василь Земляк розповідає про українське село 1920—1940-х років у дивно відстороненій манері. На тлі революції, колективізації та світової війни розгортаються дивакуваті історії мешканців села на Побужжі: селяни, що шукають під грушею стару зброю, місцевий книжник, який цитує Платона і розповідає про давніх таврів, гойдалка від агента зінґерівських машин, призначена видавати дочок заміж. Навіть цап Фабіян отримує свою роль у цьому парадоксальному творі. Звичайні реалії місцевого життя переплітаються в хитромудрий узір великої історії.