Як скинути важкий тягар обмежень, що стримує особистісний розвиток? Чи ви помічали як часто думаєте «не судилося», «це просто прокляття» чи «мені ніколи не вдасться»? Спираючись на теорії транзакційного аналізу й багаторічний професійний досвід, психотерапевтка Марія Фабрічева пояснює, що такі думки швидше за все зумовлені життєвим сценарієм і психологічними заборонами, засвоєними ще в ранньому дитинстві. Також авторка демонструє, як історичні події XX століття, зокрема сталінський терор, вплинули на формування цих заборон на культуральному рівні, аналізує, як ці заборони вплинули на систему виховання та соціальні норми та досі обмежують наше мислення і поведінку. Проте психологічні заборони — це не вирок. «Гора з плечей. Як виявити і подолати 13 психологічних заборон», наповнена конкретними порадами і вправами, надихає взяти відповідальність за своє сьогодення, активізувати внутрішні ресурси і наважитися врешті скинути ту важку гору з плечей. Чому варто прочитати книжку «Гора з плечей. Як виявити і подолати 13 психологічних заборон»? Розкриває механізми виникнення психологічних заборон й надає інструменти для їх подолання, доводячи, що ці бар’єри не є незмінною частиною нашої природи. Аналізує вплив історичних подій — від сталінського терору до повномасштабної російсько-української війни, й дає можливість зрозуміти, як ці події формують культурні заборони і моделі поведінки. Наповнена практичними рекомендаціями і вправами, що допоможуть знизити тиск негативних сценарних заборон й знайти здоровіші способи взаємодії з собою і світом. Авторка ділиться власним досвідом й допомагає знайти натхнення для змін, взяти відповідальність за власне життя, прийняти попередній досвід і активно впливати на своє майбутнє. Про авторку. Марія Фабрічева — українська психотерапевтка з більш ніж десятирічним досвідом, авторка методичних посібників й численних статей, що вплинули на практику і зацікавленість спільноти у психології, експертка українських ЗМІ. Зареєстрована психолог реєстру EuroPsy (EFPA — European Federation of Psychologists Associations), кваліфікована практик Транзактного аналізу (trainee CTA-P), членкиня НПА — Національної Психологічної Асоціації, ITAA — International Transactional Analysis Association, EATA — European Association for Transactional Analysis. Співзасновниця та почесна членкиня УСТА — Української спільноти Транзактного Аналізу. Цитати. Культуральний сценарій відбито й у цінностях поколінь, які формуються на основі великих подій і потрясінь, соціальних гасел і дефіциту — тобто того, чого бракує. У СРСР це були не тільки товари й продукти, а також інформація, свобода, право бути собою, живе довірливе спілкування… Усе це відбивалося в сімейних посланнях на зразок «Терпи», «Не висовуйся», «Знай своє місце». Таке суспільство намагається перекрити травми поколінь масками мазохізму (сприймаючи біль і приниження за справедливе ставлення до себе) або ригідності (вияв холодності, відстороненості, приховування своєї вразливості). Покоління, позбавлене важливості, не може передати нащадкам здорову формулу. Позбавлене самоцінності, воно передаватиме острах і покірність. Здорова важливість передбачає вміння фокусуватися на своїх потребах, формулювати власні бажання, відмовляти в тому, чого не хочеться, й пояснювати, що з вами можна робити, а чого — ні. А ще — комфортно для себе витримувати моменти, коли увагу спрямовано не на вас. Це не означає, що ми маємо задовольнятися малим, не хотіти більшого й не прагнути кращого — навпаки: такі гасла свідчать саме про втрату важливості, перемикання з однієї крайності на іншу. Важливість — це не факт досягнення чогось, а внутрішній комфорт, здатність набувати нових навичок, включеність, залученість і в процес, і в момент досягнення результату. А також уміння підтримати в миті невдачі чи вразливості, що потребує розвиненої емпатії — зокрема й щодо самих себе. Світ дитини — це світ фантазій. Дитина не має достатнього досвіду, щоб тверезо оцінювати реальність. Вона виявляє спонтанність, хоче гратися й насолоджуватися життям. Іноді дорослі підтакують дитячій фантазії, не усвідомлюючи, що дитина вірить у неї як у реальність. Драма розігрується там, де фантазія дитини розбивається об дійсність, і немає чітких пояснень, чому здійснити цю фантазію неможливо. Крім прояснення реальності, дитині важливо отримати адекватну підтримку й співчуття. Так формується система заспокоєння — одна з найважливіших систем емоційного регулювання. Втрати матеріальні, емоційні, фізичні, як і втрата близької людини, призводять до краху надій та ілюзій. Зазнавши розчарування, ми втрачаємо довіру: руйнується наша віра у справедливість, вищі сили і власний потенціал. Поколінню міленіалів (народжені в період 1980‒1996 років) дісталося відчуття відірваності від коріння й повна відсутність так званої розкоші поколінь (old money) — того, що передають у спадок на матеріальному й нематеріальному рівнях. Це те саме багатство поколінь: переданий у спадок земельний пай, міцний фінансовий бізнес або маленький затишний ресторанчик, пекарня чи аптека. Це знання й навички, що допомагають досягати успіху, відчувати гордість за історію сім’ї, а також зберігати, примножувати й вільно розпоряджатися тим, що справедливо вам належить. Наші бабусі й дідусі тихо передавали епісценарій «Не досягай» («не висовуйся», «знай своє місце») — заплутаний клубок, витканий з їхніх страхів, напруги, мовчання, тотальної втоми, сталінських розстрільних списків, жахливого відчуття того, що їхнє життя нічого не варте, й відчайдушної спроби захистити своїх дітей. Наші батьки, отримуючи такий сценарний припис, приймали його за єдине правильне рішення, слідували йому (від відчуття неповноцінності до недосяжно високих стандартів) і передавали нам внутрішнє відчуття неуспішності. Ми отримуємо у спадок не лише прикрощі й печалі, а й радісні події, рішення, що привели нашу сімейну систему до перемоги, до дій, які стали запорукою успіху. І можливість налагоджувати стосунки — чудова основа для сценарію переможця.