За життя Джузеппе Томазі ді Лампедуза, представник одного з найаристократичніших родів Сицилії, так і не дочекався, коли ж його роман надрукують видавці. Це вже потім, після смерті, була слава одного з найвидатніших романів італійської літератури, були сотні перевидань та перекладів багатьма мовами світу, була екранізація Лукіно Вісконті, що здобула Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю… Це не просто історія життя Гепарда, князя Фабріціо Корбера ді Саліна, не просто історія Сицилії, це розповідь про тяжкі пошуки Італією, що тільки-но стала вільною та єдиною, свого шляху. Князь не проти змін, але він бачить, що ідеали свободи поступаються місцем більш «звичним» явищам – безкінечній гонитві за грошима та владою. Тому він сумно констатує: «Ми були гепардами, левами, а ті, що прийдуть нам на зміну, будуть шакалами та гієнами. Але ким би ми не були – гепардами, шакалами, баранами, – ми завжди вважатимемо себе сіллю землі…»