Під час Другої світової війни дівчинка з маленького кримського селища робить те, на що здатні не всі: рятує життя єврейських дітей від смерті. Десятиліття потому вже стара жінка дізнається, що вісім десятків людей, яких вона врятувала, розшукали її й визнали праведницею світу. Це була реальна історія — забута й закатована як нацистами, так і радянським режимом. Усе інше у цій книзі — авторський апокриф: узагальнені й суб'єктивні портрети селища й його мешканців, переплетених мов виноградні лози. Автор шукає не історичну точність, а найменший голос серед ночі, що нагадує: наш дім завжди з нами, його можна втратити, але ніхто його не відніме — якщо ти у це віриш.