Микола Гаврилюк повернувся з війни живим, але світ вже не визнає його. Місяці в окопах змінили його так радикально, що навіть родині він став чужинцем. Замість вдячності — образливі ярлики та відчуження. Замість розуміння — бюрократичні мури і людська байдужість. Він не просив почестей, але й не очікував, що його будуть боятися й ненавидіти за те, що він пережив те, чого не пережили інші. Дома його ніхто не чекав. На роботі він непотрібен. Дружина й сини від нього дистанціюються. Залишився один зі своєю війною — травмою, що не заживає. Роман про те, як суспільство забуває своїх героїв і як боляче втрачати місце в житті, коли повертаєшся з нього зміненим.