Валерій Пузік — український письменник, поет і художник, який нині служить у Збройних Силах України. У цій збірці він документує емоційний світ людей, опинених у центрі бойових дій. Сто поезій охоплюють період від 2020 року до початку 2025-го і простежують географію України: від Донеччини до степів Херсонщини, від Подільля до Чорного моря. Герої віршів — солдати, що прощаються з рідними та втрачають побратимів; жінки, що чекають коханих і пишуть їм листи; матері, що оплакують синів. Це поезія без прикрас — сповнена болю, але водночас збережена людяність. Чорне море у творах стає символом: пам'яті, межею між минулим і майбутнім, точкою повернення.